«У житті керувався кодексом честі лицаря»
Памʼяті захисника України
Максима
Життєпис
Максим Шарварчук
50 років
Місто / село:
с. Корчівка
Регіон:
Романівського району
Житомирщини
Фах:
Підполковник податкової міліції (нині Державної фіскальної служби). Після виходу на пенсію – фахівець служби безпеки на приватних підприємствах Житомира і Києва
Девіз:
«Діяти чесно, навіть якщо це не найпростіший шлях»
Де найбільше любив бувати:
На природі, в горах
Улюблені пісні:
High on fire – Snakes for the Divine. Любив метал і рок (Motorhead), а ще – норвезький фолк Wardruna
Максим Шарварчук був зразком чесності й порядності для людей, яких впускав у своє життя.
Його пам’ятають розумним, відповідальним, надійним. Найголовнішою для Максима була сім’я – вона стала його найдорожчим скарбом. Та вроджене почуття справедливості змусило залишити рідних, щоби зі зброєю в руках захищати їх від ворогів.
Максимові було мало добровільної мобілізації – він рвався на найтяжчі напрямки, брався за найскладніші завдання. Він звик сповна віддаватися тому, що робить.
Максим Шарварчук поліг як істинний воїн – вірний переконанням до останнього подиху.
Улюблені фільми:
«Чужий» (1979) і «Хижак», оригінальна трилогія «Зоряних війн». Полюбляв стрічки 1980х-2000х рр.
Улюблена їжа:
Страви української кухні та меренговий рулет дружини
Хобі:
Спорт, фотографія, туризм, малювання
Мрія:
Власноруч збудувати дім; хотів подорожувати з наметами, щоби жити серед природи
Життєпис
Максим Шарварчук
50 років
Місто / село:
с. Корчівка
Регіон:
Романівського району
Житомирщини
Максим Шарварчук був зразком чесності й порядності для людей, яких впускав у своє життя.
Його пам’ятають розумним, відповідальним, надійним. Найголовнішою для Максима була сім’я – вона стала його найдорожчим скарбом. Та вроджене почуття справедливості змусило залишити рідних, щоби зі зброєю в руках захищати їх від ворогів.
Максимові було мало добровільної мобілізації – він рвався на найтяжчі напрямки, брався за найскладніші завдання. Він звик сповна віддаватися тому, що робить.
Максим Шарварчук поліг як істинний воїн – вірний переконанням до останнього подиху.
Фах:
Підполковник податкової міліції (нині Державної фіскальної служби). Після виходу на пенсію – фахівець служби безпеки на приватних підприємствах Житомира і Києва
Девіз:
«Діяти чесно, навіть якщо це не найпростіший шлях»
Де найбільше любив бувати:
На природі, в горах
Улюблені пісні:
High on fire – Snakes for the Divine. Любив метал і рок (Motorhead), а ще – норвезький фолк Wardruna
Улюблені фільми:
«Чужий» (1979) і «Хижак», оригінальна трилогія «Зоряних війн». Полюбляв стрічки 1980х-2000х рр.
Улюблена їжа:
Страви української кухні та меренговий рулет дружини
Хобі:
Спорт, фотографія, туризм, малювання
Мрія:
Власноруч збудувати дім; хотів подорожувати з наметами, щоби жити серед природи
Максим Шарварчук народився 21 жовтня 1973 року. Був молодшим сином у родині. Разом із братом ріс у селі Корчівка на Житомирщині. Згодом сім’я переїхала в обласний центр;
Навчався у школі № 22 міста Житомир. Багато читав, під час навчання виявив хист до малювання;
1988 року Максим вступив до Малинського лісотехнічного технікуму, де навчався на техніка лісового господарства. У ці роки почав займатися спортом, що стало його хобі та звичкою на все життя. Згодом закінчив Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая;
У 1994 році проходив строкову службу у ВМС України в місті Балаклава, АР Крим;
З 1994 по 1999 роки проходив службу в УМВС України в Житомирській області, а з 2000 по 2010 – служив у Державній податковій адміністрації України в Житомирській області. 2010 року вийшов на пенсію у званні підполковника податкової міліції;
22 липня 1995 року одружився зі своєї коханою Іриною, 14 квітня 1996 року в пари народився син Артем;
З 25 лютого 2022 добровільно приєднався до лав захисників – служив у 138 батальйоні в складі 115 ОБрТрО. Став командиром відділення Другого протитанкового взводу роти вогневої підтримки ЗСУ.
У травні 2023 року перевівся до 12 бригади спеціального призначення «Азов» НГУ. У травні 2024 – став кулеметником Першого механізованого батальйону Третьої окремої штурмової бригади;
14 вересня 2024 року Максим Шарварчук поліг від мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання біля Нововодяного Сватівського району на Луганщині;
Воїна поховали 17 вересня 2024 року на Алеї слави Корбутівського кладовища у місті Житомир.
Спогади
Ірина
дружина
Ми були разом 29 років, і щоразу, як десь виходили, він тримав мене за руку.
А познайомилися на службі, за два місяці Максим запропонував зустрічатися, а ще за два – вийти заміж. Я погодилася, бо вже тоді розуміла, що це людина, з якою я хочу провести життя.
Коли народився наш син, а це були дев’яності, чоловік привіз до пологового продавця дитячих візочків з усім його асортиментом.
Кричав мені у вікно: «Обирай, який тобі подобається!»
Найбільше любив проводити час зі мною і нашим сином. На вихідних ми ніколи не сиділи вдома. Чоловік казав, що життя надто коротке, а ці спільні моменти – неоціненні. Дуже любив фотографувати. Особливо природу, краєвиди. В його телефоні ми знайшли багато таких знімків, зроблених уже під час війни.
Він був людиною слова. Якщо вже щось обіцяв – собі чи іншим – неодмінно виконував. Його відданість цілям була дивовижною: коли казав, що регулярно займатиметься спортом, то робив це не для показу, а з глибокої внутрішньої переконаності. Дощ, сніг, втома чи інші обставини – ніщо не могло зупинити його. У цьому проявлялася його сила волі, справжня мужність і повага до самого себе.
Його захоплення малюванням з часом відійшло на другий план, але колись пообіцяв перемалювати для мене картину художниці, яка мені дуже подобається. Планував подарувати на 8 березня. Я спершу думала, що не встигне, але він все зробив вчасно.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік сказав: «Ти ж розумієш, що я маю бути там?». Як поїхав мобілізовуватися, його спершу відправляли додому, але він наполіг на своєму і потрапив до війська. Напередодні його загибелі я наче щось відчувала. Написала, що люблю і дуже сумую, а він відповів: «Не сумуй, але дуже люби». Це було останнє, що він мені сказав.
Артем Шарварчук
син
Утрьох ми були цілим всесвітом.
Я мав щасливе дитинство і дуже люблячого батька. Постійно відчував його підтримку. Він завжди брав на себе відповідальність за нашу сім’ю. Разом ми проводили багато часу, ходили у піші мініподорожі, зупинялися на пікніки; разом займалися спортом; він брав мене з собою на різні заходи. Ми з ним багато розмовляли й були одне одному друзями.
Для мене було важливо і приємно, що він говорив: «Я тебе люблю і пишаюся тим, якою людиною ти став. У твоєму житті все буде добре». Його ставлення до мами завжди було мені прикладом. Для нас найважливіші – ми втрьох, більше ніхто не потрібен був. Навіть коли я виріс, ми все одно знаходили час одне для одного. Часто бачились, щодня розмовляли.
Мені подобалися його життєві принципи, його «лицарський кодекс честі». Він завжди намагався бути чесним і перед собою, і перед іншими людьми. Допомагав, захищав слабших. Зазвичай був дуже спокійним і добрим. Але якщо справа стосувалася найближчого оточення, нашого захисту чи безпеки – проявляв твердість характеру. Батько був дуже дисциплінованим, мужнім, не боявся брати на себе відповідальність. Ніколи не міг пройти осторонь, якщо, наприклад, на вулиці бачив людину, яка потребує допомоги.
Зараз я уявляю, що батько у Валгаллі, бенкетує з Одіном та іншими воїнами. Від цього мені стає легше.
Василь Шарварчук
батько
Ми приділяли велику увагу вихованню наших синів та їхньому оточенню.Літні канікули вони проводили в селі, на природі, у моїх батьків. Обидва ходили допомагати у колгосп, самі зголошувалися. Мені їх завжди хвалили.
Їхні друзі проводили багато часу у нас вдома. Нам було важливо бачити, з ким діти спілкуються, а вони – дослухалися нашої думки. Як приходили гості, дружина їм то торта спече, то печива.
Максим завжди дуже любив природу. Навіть освіту отримав відповідну. Якось наприкінці вісімдесятих, шурин запросив нас у подорож на острів Рейнеке, що в Японському морі. Ми провели там десять днів. Син назбирав зразки тамтешніх рослин, зробив собі гербарій.
Під час його служби у морфлоті, ми приїздили у частину, що в Балаклаві. Його так хвалили. Нам з дружиною взагалі завжди було за нього радісно.
Коли син обирав собі професію, сказав, що піде по моїх слідах. А я ж працював у системі МВС. Звісно, це було приємно. Коли він став підполковником, жартував, що наздогнав мене у званні.
Він завжди був лідером і тримав свою лінію. Ми дуже близькі. Часто відпочивали разом, багато бували на природі, бо я ще змалечку намагався показати дітям наш край.
Максим збудував хорошу сім’ю. Обрав чудову дружину, а син Артем увібрав найкращі його риси.
Коли пролунали перші вибухи великої війни, Максим спершу вивіз нас із матір’ю на дачу, а тоді вони з братом приїхали і кажуть: «Тату, ми йдемо. Як би ти вчинив на нашому місці?». Звісно, так само. Лише після загибелі Максима я дізнався, що він перевівся у Третю штурмову.
Тепер нам залишається пишатися і плакати.
Тетяна Кучинська
двоюрідна сестра
«Розкажу вам, як боролись
наші прадіди колись,
як за щастя України
ріки крові розлились…»
Олександр Олесь, «Заспів»,
одна з улюблених поезій Максима Шарварчука
Село Корчівка — це наша мала Батьківщина, земля дідів-прадідів. У нашій родинній хаті, де жила я, народилися й Максим із братом. Вони росли на моїх очах, ми мали спільне дитинство. Я трохи старша, тож мене жартома називали вихователькою.
Пам’ятаю їхнє з Іриною весілля. Їхні закохані погляди. Тоді вся рідня зібралася на свято. Коли я мала поїздки через Житомир, завжди зупинялася у Максима. Ми любили розмовляти про історію. У мене до цього професійний інтерес, у нього – як хобі. Колись, вже під час війни, Максим надіслав мені фото Камʼяної баби. Таким чином, без слів, пояснив своє приблизне місце перебування.
Він задовго розумів, що буде повномасштабна війна. Казав, що тоді піде на фронт. Тож як усе почалося, я зателефонувала йому і не здивувалася, що вони з братом вже стоять у черзі до зброї. Як сказав – так і зробив. Потім ми з ним щодня листувалися.
А коли йому вдавалося отримати відпустку – завжди приїздив із родиною. Ми збиралися у мене вдома, під калиною. Максим смажив шашлик, це була його справа.
Говорив, що під цією калиною будемо святкувати перемогу. Тепер я ношу її гілочки до його меморіалу в селищі.
Віталій Адросюк
друг
Ми познайомилися на роботі у 2011 році. Спершу спілкувалися як колеги, згодом – об’єдналися навколо спільних інтересів. Любили схожу музику, цікаво було говорити на якісь професійні теми, обидва займалися спортом.
Бувало, якщо мали на службі вільну хвилину, могли сходити на турніки. Так стали разом тренуватися, разом відпочивати.
За кілька років після знайомства поїхали з сім’ями й друзями у Єгипет. Чудовий був відпочинок!
Максим був дуже відповідальний до всього, що стосувалося роботи та поза нею. Багато читав, любив дізнаватися щось нове, до всього підходив із завзятістю.
Коли служив у теробороні, просив привозити сигарет. Сам він не курив, але піклувався про хлопців. Рідко, але приїздив зі служби. Тоді ми зустрічалися за кавою, обмінювалися історіями. Він ніколи не втрачав оптимізму. Навіть коли я знав, що ситуація важка, він завжди говорив, що все буде добре.
Він завжди був поряд, якщо хотілося отримати пораду чи підтримку, просто поговорити. Велика людина.
Анатолій Зіновчук
побратим
Ми з Максимом і його братом Андрієм служили в одному взводі тероборони. Навесні 2022 року його призначили командиром відділення. На той час він уже сповна показав свої людські якості й професійні здібності.
Світлий, відвертий чоловік. Він був дуже ініціативним: то гарну позицію знайде, то придумає, як ми можемо якнайкраще виконати бойове завдання.
Першим брав лопату до рук, без діла не сидів. Завжди прагнув більшого – і від себе, і від підлеглих. Вони його дуже поважали. Реальний лідер. Навіть у місцях дислокацій знаходив можливість потренуватися.
Своїм прикладом залучав підлеглих: він займається, і вони за ним підтягуються.
Навесні 2023 року ми з ним і його братом перейшли в «Азов», у пожежний підрозділ. Але Максиму завжди хотілося більшого. Так і тут, він вирішив перевестися у Третю штурмову. Наші підрозділи тоді розташовувалися відносно недалеко, тож ми все планували побачитися. Але так і не склалося.
За два роки ми стали майже рідними людьми, як то кажуть, з однієї миски їли…
Костянтин
колега
Ми познайомились на роботі році у 2007. Вже за кілька тижнів я зрозумів, наскільки це щира, відповідальна, легка у спілкуванні й товариська людина. Він був дуже розумним – якщо мав у чомусь розібратися, багато часу не витрачав, усе швидко схоплював.
З ним завжди було, про що поговорити. Начитаний, любив хороші фільми, запросто підтримував бесіду на будь-які теми. Тільки смаки у музиці в нас розходилися. Він любив рок. Коли ми разом їздили у відрядження і Максим іноді вмикав свої улюблені композиції, я завжди посміхався: «Давай трохи згодом».
Мене захоплювало його вміння тримати себе у формі. Високий, підтягнутий, він ретельно стежив за своєю фізичною формою. На роботі часто замість обіду йшов на турніки і звав із собою колег.
А ще Максим мав золоті руки. Коли у мене народилася дитина, я робив вдома ремонт. Потрібна була допомога із ванною кімнатою. Максим майже все сам зробив, я більше допомагав. І не взяв за це ні копійки. Ледь прийняв невеличкий подарунок для дружини. Він, до речі, був дуже сімейною людиною.
Востаннє ми бачилися у травні 2024 року. Це було в Києві, Максим переводився у Третю штурмову. Я питав, чи впевнений він, адже буде тяжко і дуже небезпечно. Та він не боявся, говорив, що не може інакше. Переживав лише, як з цією новиною впорається дружина.
Таких гідних людей, як Максим, не багато зустрінеш. Найкращий. Не вкладається в голові, чому він.
Ігор
знайомий
Ми з Максимом познайомилися на його весіллі. Моя дружина – далека родичка Іри, а саму її я знав ще зі школи. На святі наречений справив на мене дуже приємне враження. Вони склали чудову пару.
За кілька років ми почали періодично зустрічатися десь у місті. Але ближчі стосунки зав’язалися, коли ми обидва вийшли на пенсію. Мені подобалося, що Максим розумний, виважений, він був гарним хлопцем.
Коли почалася повномасштабна війна, ми випадково зустрілися на блокпосту. Те, що він пішов воювати, справило на мене сильне враження. Ми служили у різних підрозділах, але якось мені в групу знадобилася людина. Я одразу покликав Максима. Він відмовився, бо я пропонував роботу з комп’ютерами, секретними паперами, а він був у роті вогневої підтримки. Та ще й служив разом із братом.
Згодом ми побачилися навесні 2023 року. Максим рвався у штурмовики. Ось це його дуже вирізняло – патріотизм, який не дозволяв просто відсидітися чи служити у більш-менш спокійному місці. Він був дуже здібним, але обрав собі непростий шлях.
Пам’ять
Вдома у Максима Шарварчука з кожної кімнати дивиться його портрет. Так вирішили дружина з сином, аби зображення їхнього героя завжди було поряд. Вони облаштували невеличкий куток пам’яті з фотографіями, шевронами, прапором підрозділу. Трохи згодом, коли болітиме не так гостро, його планують розширити й доповнити особистими речами.
В районному центрі, де ріс Максим, у Романові, на Алеї слави встановлений його меморіал. Тепер рідні збираються там, аби покласти квіти до образу свого захисника.
У пам’ять про нього близькі планують щорічно долучатися до Всеукраїнського забігу «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». Напередодні першої річниці загибелі Максима до ініціативи приєдналася його двоюрідна племінниця.
У школі, де вчився захисник, за сприяння його родини планують встановити меморіальну табличку.
«Мені хочеться, аби пам’ять про батька жила. Навіть після того, як не буде мене та інших людей, які його знали. А ця сторінка – неначе книга життя, через яку можна зануритися у його світ, дізнатися, якою людиною він був», — син Артем Шарварчук.
«Життя жорстоко забрало його і надто рано… У моїй пам’яті Максим назавжди залишиться найкращим чоловіком, справжнім героєм і моїм коханням», — дружина Ірина.
